Гігантські червоні скелі та величезний некрополь не мають нічого спільного із сучасною цивілізацією. Вам залишається тільки насолоджуватися їхньою первозданною красою – це одне з найбільших чудес, коли-небудь створених природою і людиною.
Незважаючи на те, що про Петра багато написано, ви навряд чи будете готові до зустрічі з цим дивовижним місцем. Для того щоб повірити в його існування, потрібно його побачити на власні очі.
Петра, яку часто називають восьмим чудом стародавнього світу, безсумнівно, є головним скарбом і найпопулярнішою серед туристів пам’яткою Йорданії. Це унікальне величезне місто вирубали прямо в скелях набатейці, працьовите арабське плем’я, яке осіло тут понад 2000 років тому, перетворивши це місце на найважливіший торговий центр на перетині торговельних шляхів, якими везли шовк, спеції та інші товари. Ці шляхи з’єднували Китай, Індію і південні арабські країни з Єгиптом, Сирією, Грецією і Римом.
До міста веде дорога, прокладена вздовж вузької ущелини Сік завдовжки понад кілометр, над якою по обидва боки височіють 80-метрові скелі. Прохід ущелиною Сік – це сама по собі ціла пригода. Колір і обриси скель вражають уяву. Наприкінці ущелини відкривається вид на палац аль-Хазна (Скарбниця).
Палац, побудований на початку I століття як усипальниця для одного з набатейських царів, уособлює інженерний геній цього стародавнього народу.
Скарбниця – це лише перше з численних чудес Петри. Вам знадобиться щонайменше чотири-п’ять днів, щоб як слід оглянути всі її визначні пам’ятки. При в’їзді в долину Петри ви будете вражені красою місцевої природи і видатними пам’ятками архітектури. Ви побачите сотні монументальних гробниць, висічених у скелях і прикрашених вигадливим різьбленням: на відміну від житлових будівель, які в переважній більшості стали жертвою землетрусів, ці гробниці були задумані так, щоб служити покійним упродовж усього загробного життя. П’ятсот гробниць збереглися до наших днів.
Ще однією визначною пам’яткою є побудований набатейцями величезний Римський амфітеатр, здатний вмістити 3000 глядачів. Обеліски, храми, жертовні вівтарі, колонади і, вінчаючи все це, на вершині гори з видом на долину – величний монастир ад-Дейр, до якого ведуть 800 сходинок, вирубаних у скелі.
Тут розташовані два найцікавіших музеї – Археологічний музей Петри і Набатейський музей Петри. Експонати обох музеїв – це археологічні знахідки, зроблені під час розкопок в околицях Петри, і дають можливість краще зрозуміти колоритну історію Петри.
У XIII столітті за наказом мамлюкського султана ан-Насір Мухаммеда на вершині гори Аарона в гірському ланцюзі Шара, на тому місці, де було поховано Аарона, брата Мойсея, було споруджено усипальницю.
В’їзд у місто автотранспортних засобів заборонений. Але якщо ви не бажаєте йти пішки, ви можете проїхати кілометровою ущелиною Сік верхи або в запряженому кіньми візку. В інформаційному центрі, розташованому поруч із входом в ущелину, люди похилого віку та інваліди можуть отримати (за додаткову плату) спеціальну перепустку, яка дає змогу переміщатися територією Петри й оглядати її визначні пам’ятки на візку. У самому місті охочі можуть узяти напрокат віслючка, а любителі гостріших відчуттів – верблюда, і слідувати туристичними маршрутами в супроводі погонича.
Незважаючи на спроби з боку селевкідського царя Антігона, римського імператора Помпея та Ірода Великого підпорядкувати собі Петру, місто практично весь час залишалося під контролем набатейських правителів до 100 року нашої ери, коли його захопили римляни. У візантійський період місто все ще було сповнене життя, але потім, коли колишня Римська імперія змістила торговельні шляхи на захід, у бік Константинополя, почало занепадати.
Хрестоносці побудували тут у XII столітті фортецю, проте незабаром пішли з цих місць, і Петра була забута всіма, окрім місцевого населення, аж до початку XIX століття, коли її наново відкрив швейцарський мандрівник Йоганн Людвіг Буркхардт 1812 року.